Ми знову в Істрії і знову на два місяці. Минулого разу ми об’їздили острів на машині та подивилися майже всі основні визначні пам’ятки. Цього разу ми більше ходимо пішки та їздимо на велосипедах, додивляємося обов’язкове та шукаємо нові тонкощі. З перших днів потрапили у досконалу кампанію. Сімейний будинок, де виріс Едо, де й досі живе його тато. Тут же зібралися найближчі родичі трьох поколінь та друзі. З особливого приводу така щорічна традиція.

Наш один день у селі цілком пояснює популярність у регіоні бобових. Горох і стручкова квасоля не потребують особливого догляду.
Їх садять у землю у лютому, весна в Істрії досить дощова, а наприкінці травня кожного року вже можна зібрати такий урожай (і звільнити землю для інших посадок). Один день на збирання гороху з полів, один день на його очищення: спочатку зняти з гілок, потім звільнити самі горошини, чим ми й займалися. Цікаво, що не в промислових масштабах горох тут більше не сушать — він чудово зберігається в морозильній камері й практично не втрачає своїх корисних властивостей. На фото всі нонно та нони сім’ї у зборі)

Не дивно, але страви в цю пору року на домашніх столах складаються з гороху. Найпопулярніше — «ріжі-біжі», такий собі істрійський діалект італійської, дослівно — рис з горохом (від італійського riso та piselli).