Я вивчила з десяток (або більше) книг і путівників, але жодної особливої історії Джимбаран не має. Він ніколи не був великим містом. Невелике поселення, яке іноді путівники люблять називати побитим терміном “рибальське село”. Джимбаран став туристичним центром ще в 80-х роках минулого століття. Вздовж усієї бухти Джимбарана знову і знову будують готелі, а ще тут тягнеться низка ресторанів, що подають страви зі свіжої риби та морепродуктів. Адже по сусідству перебуває епіцентр звичайного острівного життя – рибний ринок Джимбарана. Великий, метушливий, з гострим запахом та життям, практично 24/7.
У ніч рибалки вирушають до океану за свіжим уловом і вже до світанку на ринку на всю йде торгівля. На підході до ринку припарковано човни, в яких йде розбір та облік улову. Перша лінія продажів вибудовується практично вздовж води.
Торгівля походить із землі, асортимент на найширший, але найсвіжіший – те, що спіймали в океані сьогодні напередодні. Продавщиці сидять на чому доведеться, риба від сонця та комах не захищена ніяк.
Товарний вигляд пропадає на очах, мета – продати сьогоднішню рибу чим швидше, тим краще. Особливо вразливим іноземцям купівля риби здасться тут майже неможливою, але тим, хто живе в Азії давно і кому можна “простіше”, такі імпровізовані прилавки за 2-10 метрів від берега запропонують найсвіжішу рибу за найнижчими цінами.
Друга лінія ринку знаходиться подалі від берега, метрів за 10-15. Там базуються рибалки з більшим, масштабнішим уловом. У продавців уже є тенти, ваги та інше обладнання, тінь, помічники та ін. Часто поряд стоять цілі машини з крижаною крихтою та холодною водою – помити рибу і відразу ж підморозити, щоб зберегти та транспортувати її свіжою.
Частину риби одразу направляють у ресторани та готелі, частину купують для продажу на інших ринках. Дещо можна придбати на місці. Таку рибу називають вже не найсвіжішою, а свіжою охолодженою. Третього ступеня в градації риб для продажу – замороженої – як ви розумієте, океан не має.
Осібно йде “велика” нічна рибалка. Рибалки, що повертаються, збирають цілий натовп глядачів, коли вивантажують на берег охолоджені великі туші тунця, марліну або махи-махи.
Починаємо стежити за марліном.
Третя лінія – це, власне, сам ринок за 30 метрів від берега. Крита торгова площа під бамбуковим дахом. Тут максимальна рибна різноманітність – від крихіток-креветок до лобстерів, від маленьких анчоусів до популярних снеперів та сардин. Рибу можна купити як поштучно для приготування вдома, так і дрібним оптом для магазинчиків та кафе.
Найбільшу рибу обробляють тут же, на місці. Знову увага прикута до марліну – ріжемо стейк.
Поруч із ринком є кілька точок, у яких рибу не продають, а готують. За 1-2$/кг вам приготують на грилі щойно куплену на ринку рибу і запакують із соусами “з собою” або принесуть за стіл, щоб ви з’їли її тут же, на березі.
Все той же (вже куплений, свіжий) стейк з марліну, в процесі приготування.
На величезнйому грилі паралельно готують близько 10-15 замовлень. Тут же у чані на вугіллі варять самбал. Кухарі рибного грилю працюють налагоджено і оперативно. Якщо потрібно, миттєво чистять рибу, ставлять над вугіллям. Майже готову змащують пряним соусом, змішаним з олією та ще трохи доводять до готовності на грилі. За бажанням, прожарювання можна регулювати, щоб уникнути “дуже вел дан”.
Самбал – соус з різних сортів перцю чилі, які уварюють з часником, цибулею-шалот, сіллю, оцтом і цукром.
Стейк зі свіжого марліну важив 1,8 кг (1,5 кг чистого м’яса), менше купити не можна – важко відрізати. Вартість – 2,6 $ / кг. У магазинах ціна на подібну рибу починається від 10 $ / кг. Думаю, це був найсвіжіший і найбільший рибний стейк у житті. Значну частину ми (навіть голодними) не змогли здолати і залишили.
